Дивися серцем

Ви теж це чуєте, правда? Весна прийшла! Вона таки прийшла! І все як треба: і зелень і спів пташок, і сонечко, і ще щось, від чого ніби літаєш, ніби можеш підняти весь світ над головою. І хочеться усміхатися, і мугикати собі щось під носа, і сказати людям, що все буде добре. Бо ж весна… І ще хочеться сказати: «Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».

Да! всё пустое, всё обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего, ничего нет, кроме его. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. И слава Богу! (Л. Толстой «Война и мир») Усе, що мені потрібно, усе в ньому. Тому часто звертаю до нього погляд. Настільки часто, що здається, ніби ввібрала його очима, злилась із ним душею. І думається, що там – мій дім, що я – звідти. Мама так і каже, що я «не від світу цього». Та й не тільки вона… Чиї, чиї це слова були, самими очима сказані – так, щоб я повірила… Повірила. Давно. Дарма. Значить, так і є, я – з неба, і є там у мене Отець. Я Його шкодливе, неслухняне дитя. У мене біле платтячко, у мене дві золотаві косички, у мене крила за спиною. Я − мала бешкетниця. Розсміяна, пустотлива, завжди пхаю свого кирпатенького носика куди не треба. Й от одного разу знайшла я глибокий колодязь, до якого Отець велів не підходити. Ну але я, звісно, не послухалась, перехилилась та й – шугонула вниз. Доки летіла сторчголо...

 Найважча, найсуперечливіша, найнепримиренніша проблема в житті людини – це проблема вибору. Отак я собі подумала вперше років у 22. Ми з колегами якраз стояли перед кіоском з печивом, і я ніяк не могла визначитися, чого ж мені хочеться. Ех, зітхала я, двадцятип’ятирічна, як було б добре, якби це був найскладніший мій вибір… Минуло якихось три роки, а я вже встигла побувати в шкурі корнелівських і расінівських персонажів, які, за канонами класицистичної трагедії, стоять перед вічним вибором: почуття чи обов’язок, ну або ж почуття й почуття (патріотизму й любові до рідних), обов’язку й обов’язку (перед країною й перед батьками) ect . Мабуть, тоді, коли мені довелося пережити оцю боротьбу всередині себе й все ж таки зважитися на нелегкий, але правильний (надіюся) крок, я зрозуміла, що стала дорослою. По-справжньому. Отож щодня сотні разів ти вибираєш: о котрій підводитися з ліжка, з якої ноги вставати, що їсти на сніданок, яку музику слухати на пробіжці… Розробляєш пла...

Усім приємно знати, що за ними скучають. І десь у глибині душі кожен чекає, що йому скажуть про це, особливо ті, за ким скучає сам. Що містить у собі поняття « скучати »? І що, власне, при цьому відбувається? Академічний тлумачний словник української мови говорить, що людина, яка скучає, має «п очувати тугу через відсутність кого-, чого-небудь, сумувати без когось, чогось ». Хочеться додати напружене постійне чекання. Бо є людина за якою скучаєш завжди , навіть коли вона поруч. Скучаєш за поглядом, усмішкою, звуком голосу. І чекаєш їх, а піймавши, намагаєшся не відпускати, затримати цей момент, наповнити ним душу. До наступного разу. І при цьому не обов’язково страждати, адже де очікування, там і надія, а вона, як відомо, дає втіху. Мовчазне, потаємне, таке «скучання» не примха, а ознака глибокої сердечної прихильності до когось. Воно не потребує яскравої демонстрації. Йому віриш. Його просто відчуваєш.

Пролог Я – філолог. Багато людей, почувши це, запитує: «У школі робиш, чи шо?». Я би могла, не тільки за дипломом, а й за покликанням, це ж у мене в крові, проте з відомих причин (читайте мої роздуми про труднощі молодих педагогів) не йду в освіту. Працюю редактором-коректором у видавництві. Тут почала писати − зовсім небагато, та й по-аматорськи якось, як на мій критичний погляд. Розумію, що це не той рівень, якого хочеться досягти. І от мене запрошують до медіашколи, обіцяють цікаву програму, та ще й безплатно! Хіба можна пропустити такий шанс? Скоренько зібралась – і гайда по нові враження й знання. День перший. «Є проблєма» Програма першого дня передбачала лекції від президента Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Романа Корінця. Що таке ця асоціація? Це організація, яка допомагає селянам ефективно й прибутково вести своє господарство насамперед через консультації й навчання, фінансову підтримку, захист законних прав та інтересів сільг...